Південне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці інформує, що на час військового стану трудові правовідносини додатково регулюються ще й Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136-ІХ.

Якщо КЗпП забороняє звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування його у відпустці (ч.3 ст. 40 КЗпП), то ст. 5 Закону № 2136-ІХ містить інші положення. Вона передбачає, що у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв'язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Однак цією підставою для звільнення має бути не сама тимчасова непрацездатість або перебування працівника у відпустці. А вагома підстава. Йдеться про відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль. Дану підставу для припинення трудового договору не слід ототожнювати із звільненням у зв'язку з прогулом (п. 4 ст. 40 КЗпП).

Для припинення дії трудового договору за відповідною підставою мають бути одночасно дотримані дві обов'язкові умови:
1) фактична відсутність працівника на робочому місці понад 4 місяці підряд;
2) відсутність інформації у роботодавця про причини такої відсутності понад 4 місяці підряд (при цьому не має значення поважність чи неповажність причин такої відсутності).

You can follow any responses to this entry through the RSS feed. Both comments and pings are currently closed.