Частина 1

Частина 2

Тепер найголовніше питання: як редактору оцінити конкретну статтю, ухвалити за нею редакторське рішення на основі двох чи трьох рецензій? Кожна стаття має свої слабкі місця. Чим більше зосереджуєшся на одній статті – тим виднішими стають її недоліки. А в редколегію в цей час надходять нові й нові рукописи. Тому в міжнародних журналах застосовується таке поняття як «конкурентне рецензування». Редактор у будь-який момент своєї роботи має на робочому столі (раніше – у паперовій формі, зараз – у вигляді електронних файлів) кілька статей – так званий «редакційний портфель». Редактор сортує наявні статті з рецензіями на них від найслабшої до найсильнішої. Авторам частини статей, що є в «журнальному портфелі», редактор пише ввічливу відмову, а другій половині надсилає рекомендації рецензентів і свої технічні зауваження. Саме в наявності «редакційного портфеля» – відмінність міжнародних журналів від «містечкових». Локальні видання не можуть собі дозволити порівнювати статті між собою через брак кількості статей та відмовляє в публікації лише одиничним, найслабшим рукописам. Наявність цього самого процесу – «конкурентного рецензування» – веде з одного боку до відмов у публікації (відсоток яких чесно вказано на головній сторінці більшості міжнародних журналів), а з іншого – різкого підвищення якості статей журналу. Ідеальних статей немає у природі. Два рецензенти знаходять по 20-30 недоліків у статті, а редактор додає ще десяток технічних зауважень зверху. З 6–8 статей, у кожній з яких по півсотні недоліків редактор має обрати 3–4 статті, яким він відмовить та 3–4 – які будуть надіслані авторам на доопрацювання. Чим керується добрий редактор? У процесі спілкування з досвідченими редакторами к.б.н., доцент В.В. Бригадиренко сформулював для себе критерії. Для кожної науки вагомість окремого критерію змінюється: що швидше розвивається наука (що більше щорічно виходить публікацій у цій галузі знань) – то важливіші перші критерії у цьому списку. Чим більш традиційна, стабільна, «фундаментальна» наука – тим більше значення набуває друга половина списку.

1. Достовірність, об’єктивність, остаточність, непохитність встановлення наукового факту. Якщо план проведення експерименту чи статистична обробка даних викликає сумніви, розглядати інші критерії немає сенсу. Не годиться для журналу засмічувати науковий інформаційний простір недостовірними фактами, які через рік чи через десять років кимось будуть спростовані. Редактор є своєрідним фільтром щодо допуску інформації в сукупність прийнятих світовою наукою як справжні знання. Сумніви рецензентів щодо достовірності результатів дослідження є непереборною перешкодою для публікації.

2. Географія читацької аудиторії. В ідеалі стаття має бути однаково цікавою фахівцям з цієї вузької теми з Австралії, Аргентини, Індії, Великобританії та Японії. Статті, що представляють локальний інтерес для європейського регіону, теж привабливі, але значно меншою мірою.

3. Часовий діапазон можливих цитувань. Редактор оцінює: наскільки «довгоживучою» буде дана публікація, скільки десятків років на неї посилатимуться. «Статті-одноденки» не вітаються. Фундаментальні статті, що закладають основу на десятиліття вперед, завжди будуть привабливішими для публікації. Якщо рукопис містить безліч недоліків, але редактор відчуває його «велике майбутнє» – будуть витрачені сили, і після першого рецензування він може піти на друге коло, третє, четверте (довше мої статті не розглядали, максимум було 8 рецензій – але це, звичайно, крайність).

4. Обсяг досліджень. Ідеально, якщо він відповідає найкращим світовим зразкам за цим типом статей: повторність експериментів, географія відбору проб, десятки методів лабораторної діагностики біоматеріалу, використані для аналізу кожної проби тощо. Цей обсяг досліджень можна оцінити у місяцях досліджень або за фінансовими витратами. Як завжди, порівнюємо з найкращими аналогічними статтями, опублікованими за останні п’ять років у міжнародних журналах.

5. Обсяг публікації. Тут все просто: є журнали із середнім обсягом статті у 3–4 тисячі символів, а є – із середнім обсягом 30–40 тисяч символів. Конкретна стаття повинна відповідати середньому обсягу, прийнятому в даному журналі плюс-мінус 20%.

6. Наукова продуктивність авторів статті Тимчасовий відрізок для розрахунку импакт-фактора в Web of Science у два роки і для розрахунку відсотка й SNIP у Scopus у три роки дуже малі для більшості галузей наукових знань (за винятком, хіба що, генетики, молекулярних медико-біологічних напрямів та ядерної фізики). Якщо автор за останні пару років написав десяток статей у міжнародних журналах – це найважливіша ознака того, що на статтю пошлеться, принаймні, цей самий автор у своїх наступних публікаціях. У більшості журналів світу вимагають вказувати індекс ORCID, редактор обов’язково перевірить цей авторський профіль, і якщо в ньому не буде вказано посилання на профілі автора в Publons та Scopus – опублікувати цю статтю, швидше за все, буде проблематично. На жаль, вітчизняні автори дуже недбало ставляться до заповнення своїх профілів ORCID, що є перешкодою для публікації їхніх статей у серйозних міжнародних журналах.

You can follow any responses to this entry through the RSS feed. Both comments and pings are currently closed.