Згідно нового Закону України про освіту, вищі навчальні заклади (ВНЗ) самі мають право визначати навчальні курси та зміст навчальних дисциплін.Стосовно профілю освіти – це, безумовно, вірно, але ж стосовно колишніх нормативних дисциплін з безпеки, поведінка деяких керівників  ВНЗ викликає тривогу – ці дисципліни або значно скорочуються, або зовсім ліквідуються. Про це йшлося на засіданні навчально-методичної комісії (НМК) МОН з безпеки ще наприкінці жовтня 2014 року, та у наступному зверненні голови НМК професора О.І. Запорожця до ректорів ВНЗ України, яке було надруковане у професійних журналах з безпеки. Як фахівці, що більшу частку свого життя віддали роботі у небезпечних сферах життєдіяльності, ми цілком підтримуємо заяву вельмишановного професора Запорожця, разом з тим ми закликаємо до принципових змін освіти з безпеки, пропонуємо нову концепцію освіти з безпеки.

Більш детальне обґрунтування необхідності змін освіти з безпеки наведемо як приклади з найбільш важливих тем. По-перше, ще в 2001 році було прийнято Закон України про об’єкти підвищеної небезпеки (ОПН), згідно якого вводиться поняття «управління ризиком» як процес  прийняття  рішень  і  здійснення заходів, спрямованих на забезпечення мінімально можливого ризику та інші поняття і дії, що пов’язані з регулюванням безпеки на основі принципів ризик орієнтованого підходу (РОП). Є, наприклад, вимоги закону щодо розробки «декларації безпеки» - документу,   який  визначає  комплекс заходів,  що вживаються суб’єктом господарської діяльності з метою запобігання   аваріям,   а   також   забезпечення   готовності  до локалізації, ліквідації аварій та їх наслідків. Розробка декларації  безпеки – це складна робота освічених фахівців, виконання якої потребує знання імовірнісного моделювання та умінь роботи з сучасними комп’ютерними програмами оцінок ризиків. Але так сталося, що жоден навчальний заклад не готує таких спеціалістів, і навіть навчальної дисципліни в вищих навчальних закладах з таким змістом не існує (крім спеціальностей атомної енергетики). Так само, як півстоліття тому,  навіть в спеціалізованих ВНЗ ДСНС, нині вивчають способи подолання лиха (небезпек),  а не їх запобігання проти вимог чинного законодавства та міжнародних норм.

Другий приклад стосується вивчення новітніх принципів регулювання безпеки держави на основі виховання у персоналу ОПН й АЕС, та й всього населення, культури безпеки. Так, цей новий передовий принцип свідомого ставлення до безпеки відомий поки що тільки для персоналу АЕС. Державне підприємство «НАЕК Енергоатом» в 2014 році провело сьому (!) міжнародну науково – практичну конференцію  з питань  культури безпеки, а в галузі освіти, в тому числі й відомчих ВНЗ, немає змін навчальних програм. Ось такий борг на сьогодні освіти з безпеки перед суспільством. Фактично маємо відставання навчання від сучасного виробництва на десятки років, що не задовольняє потреби суспільства.

Науки про безпеку розпочиналися з охорони праці, вивчення властивостей небезпечних і шкідливих чинників виробничого середовища, а згодом – і вивчення небезпечних процесів і технологій та можливостей їх убезпечення. У той же час було сформовано загальні правила безпеки всіх галузей виробництва і життєдіяльності. Це була перша стадія розвитку безпеки, яка базувалася на суворому дотриманні правил безпеки. Тобто, перша стадія наук з безпеки може бути визначена у наступному виді: безпека, що заснована виключно на додержанні вимог та правил і інструкцій.У такому виді цей принцип був прописаний в документах всіх галузей, у тому числі й міжнародних організацій: МООП, МАГАТЕ, ІКАО. Звісно, що безпека як наука і явище отримала найбільший розвиток в найбільш небезпечних галузях: атомній енергетиці (документи МАГАТЕ) та авіації (документи ІКАО).

Вивчення безпеки у ВНЗ (України тощо) обмежувалося вивченням правил охорони праці в межах однойменної навчальної дисципліни. Підручники з «охорони праці» являли собою деякий скорочений варіант інструкцій з безпеки праці. Але швидке зростання множини правил, які звичайно установлювалися після небезпечних випадків,  призвів до того, що правила з безпеки почали гальмувати розвиток виробництва – те, з чого вони вийшли. Концепція безпеки першої стадії розвитку отримала назву «забезпечення 100% безпеки». Хибність її основних положень людство усвідомило у 70-х роках, тому що не існує виробництв, де існує 100% безпека, тобто відсутній усілякий ризик для робітника (персоналу), населення та довкілля.

У ті ж роки в розвинених країнах була прийнята нова концепція безпеки – «забезпечення прийнятого ризику», або «ризик – орієнтовного підходу», скорочено РОП. Найбільш вдало положення цієї концепції відображені принципом АЛАРА (ALARA – As Low As Reasonably Achievable)): “Будь-який ризик повинен бути знижений настільки, наскільки це є практично досяжним або ж до рівня, який є настільки низьким, наскільки це розумно досяжно”. Законодавство всіх країн до цього часу базується на цих концепціях. Підвищення безпеки, за визначенням, відбувається при зниженні ризику, тобто поняття безпеки конкретизується та має певні числові значення. Встановлення припустимого ризику, розрахунок ризику, що загрожує людині від діяльності небезпечних об’єктів з урахуванням всіх ймовірних сценаріїв аварій, стану захисного обладнання та навченості персоналу, відкритість та прозорість питань безпеки, відповідне страхування і становлять суть ринкового механізму регулювання безпеки. На цьому етапі розроблено алгоритми не тільки розрахунків ризику, а й управління ризиком. До вирішення питань безпеки допускаються фахівці, що мають достатній рівень знань управління ризиком. Виникла потреба вивчення принципів і алгоритмів регулювання, у розвинених країнах були розроблені навчальні посібники [….], які, нажаль, в Україні відомі тільки фахівцям ядерної галузі. Нажаль у нашому суспільстві ці принципи, тобто (РОП), не отримали достатнього розвитку, з причин, на наш погляд, недостатньої підтримки питань безпеки сферою освіти й науки та незацікавленістю суб’єктів безпеки і високим рівнем корупції. Так, до цього часу більшість навчальних посібників з безпеки життєдіяльності та охорони праці (більше 100 авторів), не висвітлюють питання регулювання безпеки в ринкових умовах господарювання. Річ у тому, що цей принцип регулювання безпеки (РОП) ще не засвоєний у суспільстві, внаслідок чого держава несе величезні збитки, які великим тягарем перекладаються на бюджет. Ми як і сто років тому віддаємо перевагу ліквідації наслідків негаразд, а не їх запобіганню.

У сучасних умовах складних і небезпечних технологій, навчання фахівців стає частиною загального процесу підвищення безпеки, елементом управління безпекою. Але, на жаль, все сказане поки що стосується лише ядерної галузі. Тому дуже важливою є розробка освітніх стандартів длянавчання фахівців усіх небезпечних галузей виробництва на міжнародному рівні. Так чому ж необхідно навчати у вищих навчальних закладах? Відповідь на запитання передбачає з’ясування того, що буде потрібно майбутньому фахівцю у його професійній діяльності. Оскільки Україна обрала шлях європейської і євроатлантичної інтеграції, відповідь логічна та проста: навчати потрібно сучасним методам управління безпекою на основі принципів запобігання ризиків, тобто методам ідентифікації та аналізу ризиків, ринковим методам управління безпекою. В сучасних умовах глобалізації світу, вільного (безкордонного)  руху інвестицій, виробництв та робочої сили визначаються нові передумови освіти з безпеки – вона має відповідати не тільки національному законодавству з безпеки а й міжнародним стандартам з безпеки та з освіти. Тобто, сучасні  вимоги суттєво відрізняються від тих вимог, що існували в соціалістичному минулому, і які до цього часу сповідують більшість викладачів, що навчалися в той час.

Наприклад, нещодавно з МАГАТЕ на кафедри АЕС України надійшов мультимедійний диск з курсу основної дисципліни – фізики ядерних реакторів (обкладинка на рисунку). Його зміст цілком відповідає змісту робочої навчальної програми, яка рекомендована для всіх держав світу – це приклад міжнародного співробітництва в сфері освіти. Тим підтверджується висновок щодо необхідності дотримання міжнародних стандартів в сфері якості, якості освіти з  безпеки зокрема.

Визначення та забезпечення необхідних фахівцю компетенції – головна вимога освіти з безпеки. В сучасних європейських проектах  (TUNING) поняття компетенції включає знання й розуміння(теоретичне знання академічної галузі, здатність знати й розуміти), знання як діяти (практичне й оперативне застосування знань до конкретних ситуацій), знання як бути (цінності як невід’ємна частина способу сприйняття й життя з іншими в соціальному контексті).  Поняття «компетенція» включає не тільки когнітивну й операційно-технологічну складові, але й мотиваційну, етичну, соціальну, поведінкову сторони (результати освіти, знання, уміння, систему ціннісних орієнтацій). У формуванні компетенції вирішальну роль відіграє не тільки зміст освіти, але також і освітнє середовище вузів, організація освітнього процесу, освітні технології, включаючи самостійну роботу студентів, тощо.

КОНЦЕПЦІЯ ОСВІТИ З БЕЗПЕКИ

Проблема, яка потребує розв’язання

Питання змісту навчання з безпеки в нашій країні до цього часу ще не вирішено і надто загострено з декількох причин. Наука освіти з безпеки не в повній міри відслідковує нагальні  потреби з безпеки сучасного суспільства, адже для нормального розвитку потрібне упередження освіти! Також як і півсторіччя тому,  навіть в спеціалізованих вищих навчальних закладах (ВНЗ), вивчають способи подолання лиха (небезпек),  а не їх запобігання, проти вимог чинного законодавства та міжнародних норм. Маємо нову виробничу функцію – оцінка безпеки та запобігання ризику, яка властива усім видам економічної діяльності, але жоден ВНЗ України, крім атомної галузі, не готує фахівців що мають компетенції виконання цієї виробничої функції.

Мета і  етапи реалізації Концепції

Мета: впровадження сучасних форм, методів та змісту навчання з безпеки, які відповідають вимогам сучасного суспільства  у сфері управління безпекою на основі нового закону про освіту та принципів запобігання ризиків.

Етапи реалізації: 1 – розробка стандартів освіти з безпеки відповідно до закону про освіту; 2 – підготовка та впровадження онлайн-курсів з безпеки членами навчально-методичної комісії МОН та профільних ВНЗ; 3 – перепідготовка викладачів з безпеки у спеціалізованих ВНЗ; 4 –  формування нової системи навчання з безпеки.

Шляхи та способи розв’язання проблеми

Проблема може бути розв’язана шляхом перегляду старого і формування нового змісту навчання з безпеки на основі вимог державних стандартів щодо кваліфікаційних вимог професій галузей виробництва та закону про освіту, нової концепції управління безпекою та реорганізації навчального процесу з безпеки на основі сучасних досягнень та впровадження  інформаційних технологій у сфері освіти.

Освіта з безпеки має здійснюватися на таких принципах:

1. Принцип обов’язковості – освіта з безпеки обов’язкова  для усіх випускників.
2. Принцип відповідності – відповідність  сучасним формам та методології управління безпекою.
3. Принцип професійності навчання – викладачі дисциплін з безпеки повинні мати спеціальну вищу освіту.
4. Принцип відповідальності – питання безпеки персоналу населення та довкілля мають розглядатися у кожній дипломній роботі майбутнього керівника.
5. Принцип сучасності – ВНЗ мають використовувати сучасні технології навчання та сучасні інформаційні технології, «інкубатори бізнесу»  тощо.
6. Принцип безперервності – фахівець з вищою освітою повинен усвідомлювати необхідність  безперервності навчання з безпеки протягом усього часу трудової діяльності.
7. Принцип культури безпеки – безпека має бути однією із складових загального менеджменту.

Зміст навчальних програм має бути стандартизований за галузевими напрямами. У стандартах освіти повинні бути викладені усі компетенції з безпеки, яких має набути студент. Стандарти освіти повинні бути погоджені з роботодавцями. Незалежно від профілю ВНЗ методи управління безпекою мають вивчатися у такій послідовності:

1. Ризики в побуті та на виробництві – 1 курс.
2. Методи аналізу ризику – 2 курс.
3. Управління ризиками в галузі – 3 курс.
4. Цивільний захист і державний контроль безпеки – 4 курс.

Нормування освіти  з безпеки забезпечить:

• єдність методологічних підходів до вищої освіти з безпеки у ВНЗ, які існують на всій території України, компетентність фахівців в оцінці джерел небезпеки для персоналу, населення та довкілля в Україні і поза її межами, що можуть мати транскордонний вплив;
• урахування значущості всіх наслідків соціально-економічного, природно-ресурсного, екологічного та іншого характеру, які можуть бути спричинені очікуваними надзвичайними ситуаціями техногенного і природного характеру;
• урахування особливостей видів виробничої діяльності, техногенного навантаження територій, природно-кліматичних особливостей, цінності окремих територій;
• галузеву і територіальну диференціацію нормативів ризиків;
• урахування всіх факторів, що впливають на величину ризиків, пов’язаних із розміщенням, будівництвом та експлуатацією потенційно небезпечних об’єктів, створенням нової техніки, технологій і матеріалів;
• періодичне коригування навчальних програм та стандартів освіти.

Основою нормативної бази освіти  з безпеки повинні стати стандарти освіти з безпеки, які мають бути розроблені на основі державних класифікаторів професій та закону про вищу освіту.

Основними механізмами державного регулювання у сфері управління навчання з безпеки є державна стандартизація, сертифікація, державна експертиза, ліцензування.

Пріоритетним напрямом є міжнародне співробітництво у сфері  освіти з безпеки. Україна має унікальний досвід подолання наслідків аварій, впровадження передових технологій навчання в ядерній галузі, з іншого боку, західні країни мають досвід навчання з упереджувальних заходів з безпеки, високу культуру безпеки, сформовану протягом років панування ринкових методів саморегулювання безпеки.

Очікувані результати – корінна зміна ставлення до навчання з безпеки, усвідомлення  важливості цієї сфери навчання, формування нової високої культури безпеки в усіх галузях виробництва, свідоме впровадження упереджувальних заходів безпеки на виробництві та в побуті. Це призведе до підвищення рівня безпеки в державі, підвищення відповідальності людини за особисту та колективну безпеку, поступового наближення рівня безпеки в Україні до світових стандартів. Разом з упровадженням ринкових відносин в усіх сферах управління безпекою впровадження системи освіти з безпеки,  основаної на цій концепції, приведе до зниження кількості нещасних випадків на виробництві та в побуті, зменшенню кількості надзвичайних ситуацій, в десятки разів, зменшення державних витрат на безпеку та соціальні виплати, дерегуляції безпеки.

Обсяг фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів. Досить незначні витрати потрібні на розробку стандартів та перепідготовку кадрів, але вони будуть значно менші від вигоди від підвищення рівня безпеки та скорочення кількості державних інспекцій.

Автори

БЕГУН В.В¹. , ГРЕЧАНІНОВ В.Ф²

1)Інститут проблем математичних машин і систем НАН України, завідувач відділу «Інтегровані автоматизовані системи спеціального призначення», к.т.н., доцент,begunw@ukr.net t.526-55-49

2)Український науково-дослідний інститут цивільного захисту ДСНС України,

заступник начальника Наукового центру цивільного захисту, к.т.н., vgrechaninov@gmail.com.

You can follow any responses to this entry through the RSS feed. Both comments and pings are currently closed.